Дель П'єро - 50: останні штрихи Пінтуріккьо.

9 листопада відзначається ювілей у 50 років легенди "Ювентуса" та італійського футболу Алессандро Дель П'єро. Здається, це було зовсім недавно, коли ми захоплювалися його вишуканим стилем гри, коли він невтомно вражав ворота суперників своїми м'ячами. Як зазначив один з колег, можливо, і занадто голосно: "Трансляції матчів серії А стали справжнім порятунком у часи екзистенційних криз 90-х". І в цих трансляціях Алекс був яскравою зіркою. "Зона Дель П'єро", "шедеври Пінтуріккьо на користь "Старої Синьйори"", "гол Дель П'єро", святкування забитих м'ячів з висунутим язиком (в нульових роках у мене була футболка з цим принтом, адже Алекс завжди так святкував) — справді, є безліч спогадів для фанатів! Я ж хочу зосередитися на голах Пінтуріккьо у фінальних матчах, коли вирішувалася доля трофеїв (а іноді й нових контрактів). У кар'єрі Сандро таких голів було чимало, що лише підкреслює його лідерські якості.

Та спершу - невеличкий історичний екскурс у часи появи Алекса в Турині. Юний зухвалець, що грав за "Падову" й заіграшки накручував по кілька оборонців за одну атаку, привернув увагу найпопулярнішого клубу Італії. А бос "Старої Синьйори" Джамп'єро Боніперті (той, який казав, що "перемога - це єдине, що має цінність...") незадовго до своєї відставки провернув доленосну операцію. Британський історіограф "Ювентуса" Хербі Сайкс пише про це так: "Останнім значущим вчинком Боніперті на посаді було рішення урвати 18-річного Алессандро Дель П'єро з "Падови" просто з-під носу в "Мілана". З часом він стане одним із великих плеймейкерів "Юве", можливо, навіть найвеличнішим з усіх. Баджо був таким самим обдарованим, проте не таким міцним, тоді як Платіні зіграв за клуб лише 147 матчів. Дель П'єро же відіграє понад 500 матчів, перевищивши навіть самого великого Боніперті. Він заб'є понад 200 голів і поводитиметься скромно, тактично й достойно. Він був живим еталоном професійного футболіста, а його цінність для бренду клубу було неможливо виміряти... Кажіть, що хочете про Боніперті, але в тому, що він залишив по собі Дель П'єро, подарувавши родині Аньєллі достотного наступника своєї справи, є вияв абсолютної справедливості. Якими ж "ювентіні" вони були, ці обидва!"

16.02.1994. Віареджо. Молодіжний турнір у Віареджо. "Ювентус" (мол.) - "Фіорентина" (мол.) - 3:2 в додатковий час. Дель П'єро, 116, з пенальті.

Молодіжна команда "Ювентуса", під керівництвом Антонелло Куккуредду, видатного захисника "б'янко-нері" 1970-х років, зуміла здолати численні труднощі на шляху до тріумфу на турнірі. Їй довелося докласти значних зусиль, щоб вийти з групового етапу, а фінал команди грався двічі. У вирішальний момент другого фінального матчу проти талантів "фіалок", 19-річний нападник Алессандро Дель П'єро впевнено реалізував пенальті наприкінці першого тайму додаткового часу, що дозволило його команді завоювати омріяний трофей.

26 листопада 1996 року. Токіо. Міжконтинентальний кубок. "Ювентус" проти "Рівер Плейт" - 1:0. Гол забив Дель П'єро на 81-й хвилині.

Успіх цього 22-річного молодого футболіста став знаковим моментом, адже його гол, забитий у завершенні матчу, приніс команді "Ювентус" бажаний трофей. Після цієї гри про Сандро почали говорити не просто як про зірку, що тільки розпочинає свій шлях, а як про справжнього гравця, який вже сяє на футбольному небосхилі. Окрім того, забити гол, який приніс перемогу в країні, де сходить сонце, сповнено символіки. Саме цей м'яч став втіленням відчуття голу, яке продемонстрував Сандро. Після виконання стандартного положення він вміло ухилився від захисників аргентинського клубу і, з кута штрафного майданчика, завдав потужного удару по воротах Роберто Бонано, який не зміг нічого вдіяти.

05 лютого 1997 року. Палермо. Суперкубок UEFA. Відповідний матч. "Ювентус" - ПСЖ - 3:1. Голи: Дель П'єро на 36-й та 70-й хвилинах.

У тогочасся Суперкубок УЄФА розігрували в двох матчах. На "Парк де Пренс" "Юве" приголомшив господарів, розтрощивши їх із рахунком 6:1. Гра-відповідь у Палермо носила куди спокійніший характер. Однак Дель П'єро, який дещо засмутився через своє гольове мовчання в Парижі (дивина, та жоден із 6-ти "ювентійських" голів не мав авторства Дель П'єро) був налаштований рішуче. В Палермо Алекс сповна реабілітувався за відносну індивідуальну невдачу в Парижі. На Сицилії "десятка" "Ювентуса" спершу ювелірно відпрацював із м'ячем і влучно пробив повз голкіпера парижан, а надалі підчатував на помилку оборонця французького клубу (виявивши гольовий інстинкт), спробував переграти кіпера ПСЖ Бернара Лама ударом із лівої, а коли опонент із цим ударом впорався, то вже головою добив м'яч у ворота. Який багатогранний набір футбольних чеснот!

28 травня 1997 року. Мюнхен. Ліга чемпіонів. "Боруссія" (Дортмунд) зустрілася з "Ювентусом" та здобула перемогу з рахунком 3:1. Головний гол у матчі забив Дель П'єро на 65-й хвилині.

На жаль, вражаючий гол, забитий у ворота дортмундців п'ятою після прострілу Алена Бокшича, був затінений загальною поразкою "б'янко-нері", які на той момент вважалися явними фаворитами фіналу найпрестижнішого клубного турніру Європи. "Цей удар був аномальним, надзвичайним; навіть на тренуваннях мені рідко вдавалося виконати щось подібне. Такі моменти залишають лише гіркі спогади. Краса в спорті може бути дуже жорстокою", - зізнавався Дель П'єро через кілька років після тих подій.

"Стару Синьйору" гостро критикували італійські газетярі, водночас наголошуючи на тому, що чи не єдиним справжнім воїном на футбольному полі був саме Сандро.

29 серпня 1998 року. Турин. Суперкубок Італії. "Ювентус" зустрівся з "Лаціо" і поступився з рахунком 1:2 у додатковий час. Єдиний гол "Ювентуса" забив Дель П'єро на 86-й хвилині з пенальті.

Точний удар Алекса з 11-метрової позначки на завершення другого тайму перевів гру в овертайм, незважаючи на те, що "Ювентус" вже грав в меншості через вилучення Філіппо Індзагі. Проте, в додатковий час щасливішими виявилися гості, і "лаціалі" здобули свій перший Суперкубок країни. Варто відзначити, що в складі римського клубу відзначилися майбутній гравець "Ювентуса" Павел Недвед, а також майбутній багаторічний наставник "Порту" Сержіу Консейсау.

25.08.2002. Тріполі. Суперкубок Італії. "Ювентус" - "Парма" - 2:1. Дель П'єро, 38, 73.

"Якість гравців і шматочок удачі" - такі основні чинники цієї звитяги виокремив Дель П'єро в післяматчевому інтерв'ю. Сам Алекс просто царював на полі! Спершу він сповна використав вчасну передачу Марсело Саласа й влучно пробив, ввійшовши до штрафного майданчика. А надалі замкнув простріл Марсело Салаєти з правого флангу. Вперше Алекс підняв жаданий кубок над головою як капітан "Ювентуса". Ну, й гра пройшла в Лівії, відтак відзначу появу ще одного континенту в географії гольових фіналів Алекса.

12 травня 2004 року, Турин. Кубок Італії. "Ювентус" зіграв внічию з "Лаціо" з рахунком 2:2. Гольовий внесок від Дель П'єро стався на 46-й хвилині.

Це була гра-відповідь. У римському двобої команда "Стара Синьйора" зазнала поразки з рахунком 0:2. Проте в матчі в Турині гол Алекса, забитий на 46-й хвилині (він блискуче реалізував добивання після атаки за участю Давида Трезеге), зрівняв шанси команд за підсумками двох зустрічей. Проте, незважаючи на це, "Ювентус" двічі пропустив і не зміг здобути почесний трофей.

Гол у півфіналі переможного для "Скуадри Адзурри" чемпіонату світу в Німечсчині-2006 у ворота господарів, що остаточно поставив крапку на чемпіонських амбіціях "Манншафт", цілком може бути прирівняний до гольових бенефісів безпосередньо у фіналах. В усякому разі сам Пінтуріккьо осібно цінує ту свою гольову спромогу. "Він полюбляє грати, він відчуває це в своїй душі", - так характеризував Дель П'єро легендарний Дієго Марадона. Зауважу, що ця характеристика була дана великим аргентинським гравцем у відповідь на прохання порівняти Дель П'єро й Зідана. Й свій вибір Марадона зробив на користь Сандро. А сам Дель П'єро наголошує в своїй книзі "Ще пограємо" (абсолютно нетрадиційний літературний дослід, як для футболістів, в якому менше перерахунку звитяг і невдач, натомість більше філософських роздумів про найважливіші принципи свого життя та кар'єри), виданій у 2012 р.: "Робота, пристрасть, доля - я в це вірю"". Так, гол Дель П'єро - славнозвісна дуга зі стандарту, є. Проте Алекс переконаний: "Краса футболу також й у тому, що кожен рух є неповторним... Навіть у славнозвісному ударі "а-ля Дель П'єро" крученому, під дальню штангу немає повторень. Щоразу є якась відмінність: сила удару, траєкторія, точка, в яку ввійде м'яч". Неповторною є й ігрова стилістика Алекса, яка міцно зайшла в пам'ять уболівальників. Знову процитую Дель П'єро: "У футболі є краса руху й краса елегантності, краса стилю... Мати стиль - це не право, а обов'язок". Показово, що, кажучи про переваги-чесноти нинішньої "десятки" "Юве" Кенана Йилдиза, оглядачі оцінюють хлопця порівнянням із Дель П'єро. Алекс - це точка відліку для фахівців, які характеризують футбольну модерність у 2020-ті.

Іноді задумуюсь над причинами своєї прихильності до футболу, зокрема до кальчо. Безперечно, значний вплив на цю симпатію справила перемога Італії під керівництвом Енцо Беарзота на чемпіонаті світу 1982 року. Проте моє захоплення "Скуадрою" почалося ще раніше, з чемпіонату світу 1978 року, коли італійці здолали господарів турніру. Тоді я не відчував симпатії до аргентинців, адже їхня перемога на домашньому мундіалі здавалася мені дещо неприродною. Відтоді в мене сформувалося особливе ставлення до команд, які завершують світові першості на четвертому місці, як це сталося з італійцями у 1978-му. Однак не лише команди формують мої футбольні вподобання; значну роль відіграють й гравці. У дитинстві моїм ідолом був Паоло Россі, який вразив мене не лише на мундіалі 1982, а й на чемпіонаті 1978 року. У студентські роки мене захоплював Роберто Баджо, а вже в дорослому житті, під час тяжких 1990-х, я відкрив для себе Алессандро Дель П'єро. Він, на рік молодший за мене, став прикладом людини, яка досягла успіху завдяки наполегливій праці, відданості та творчому підходу до гри. Як він сам зазначає: "Зростати в селі означає від чогось відмовитися, але отримати справжні скарби". На мою думку, найціннішим скарбом Сандро є його здатність віддаватися грі, працювати на полі без жодної лінощі, не забуваючи при цьому про важливість творчості. Прізвисько "Пінтуріккьо", на честь видатного італійського художника епохи Відродження, не можуть отримати просто так!

Ось ще одна цікава деталь. У свої молоді роки, в нульових, мій син мав іграшкову фігурку футболіста Дель П'єро. Вона була зі смуглявим обличчям, у формі "Ювентуса" того часу, а також з м'ячем і воротами з сіткою. Пізніше, під час навчання в школі, він написав твір на тему "моя улюблена іграшка", присвятивши його саме цій фігурці. Проте варто зазначити, що він майже ніколи не підтримував "Ювентус", хіба що в період, коли там грав Кріштіану Роналду. Його футбольні симпатії, як в Італії, так і в Європі, завжди належали зовсім іншим командам. Але, як бачите, часом спогади можуть бути непередбачувані. Ще пограємо, Алексе!