Обожнюють співати і займатися футболом на милицях. Команда військових з Львова відновлює ампфутбол в Україні.

У 2025 році в Україні має відбутися відновлення чемпіонату з футболу на милицях. Це особливий вид спорту, в якому гравці на полі мають ампутації або вади нижніх кінцівок, а голкіпери - верхніх.

Попередньо в національній першості готові взяти участь 5 клубів зі Львова, Києва, Одеси й Черкас.

Ампфутбол в Україні – це не новий спортивний напрям. Його історія розпочалася на початку 90-х років завдяки Юрію Прохоренку. Після того, як він втратив одну з ніг під час служби в Афганістані, у нього виникло бажання повернутися до гри у футбол. Саме тому він заснував перший ампфутбольний клуб в Україні під назвою "Афган-Київ". Більшість гравців команди складали ветерани афганської війни, як і сам Юрій.

У 1992 році відбувся перший матч за Кубок України, в якому змагалися харківський клуб "Віта-Спорт" та київський "Афган". Наступного року, у 1993-му, стартував національний чемпіонат, до якого увійшли три команди з Києва, Харкова та Житомира.

Національні першості з ампфутболу відбувались з перервами майже до 2012-го року. У різний час в них брали участь від трьох до шести клубів з Києва, Луганська, Харкова, Луцька, Шепетівки. А потім брак фінансування, відсутність молодих гравців зупинили розвиток. Ампфутболісти збирались разом лише на тренувальні збори перед виступами національної збірної на чемпіонатах Європи чи світу.

Рік тому у Львові знову ожив футбол на милицях, завдяки зусиллям військових та ветеранів, які мають ампутовані кінцівки.

Футболісти клубу "Покрова" запалюють атмосферу своїми піснями у роздягальні, під час поїздок в автобусі та навіть на парковці готелю. Це їхній спосіб оголосити про свою присутність. І ось ця пісня Івана Поповича стала неформальним гімном львівського клубу:

"Сонячні промені ніжно обіймають землю, весна приносить нам любов, і більше не буде між нами відстані. Я бажаю, моя дорога, щоб ти це усвідомила!"

Якщо в думках ви проспівали ці рядки, то маєте додаткову причину познайомитись з командою, у якій 80% гравців - це військові та ветерани з ампутаціями.

Згадана вище композиція їх бадьорить, покращує настрій та жене геть з роздягальні на футбольне поле. Так було і в завершальних матчах чемпіонату Польщі з ампфутболу. Перший суперник "Покрови"- "Сталь" із Жешува. Саме з цією командою вони боролись за 6 місце.

"Опустіть голови, адже тут більше немає сенсу залишатися. Це міні-фінал. Незалежно від того, як проходитиме гра, ваша підтримка один одного є надзвичайно важливою", – звертається до своїх підопічних головний тренер Назар Русецький.

Здаватись команді не давав і головний талісман, наймолодший член клубу Михайлик. 10-річний хлопчик із села Красильник на Івано-Франківщині долучився до "Покрови" у червні 2024-го. У 7 років йому діагностували остеосаркому, агресивну форму раку. Через неї довелось ампутувати ногу. А в травні цього року хлопчик отримав протез. Саме тоді його запросили на тренування "Покрови". Михайлик закохався в ампфутбол. Натомість мамі було лячно спостерігати за футболістами на милицях.

- А я зовсім не боявся. Мені сподобалось, що вони такі як я. Я люблю пасувати, по воротах бити. Взагалі, хотів би зібрати дитячу ампфутбольну команду.

Перед матчем проти "Сталлі" Михайлик оточує своїх товаришів по команді "Покрови АМП". Від самого першого тренування він невід'ємна частина колективу на турнірах і вміє надихати своїх партнерів:

- Якщо ви не переможете, то вам доведеться ночувати під автобусом! - застерігає хлопчина, і всі ампфутболісти розсміюються в голос.

- Він зазнав значних змін, - розповідає мама, - раніше він ніколи не був таким розкутим, не жартував і не співав. З ними він відчуває себе справжнім щасливчиком.

За шість хвилин до фінального свистка матчу проти "Сталлю" Анатолій Медведюк вразив ворота суперника, забивши єдиний гол, який приніс "Покрові" перемогу.

Разом ще з трьома гравцями національної команди він грає за клуб зі Львова. Медведюк був чемпіоном Польщі у складі варшавської "Легії", як і капітан української збірної Юрій Сущ, який теж грає за "Покрову". Підсилення новачків клубу досвідченими виконавцями допомогло адаптуватись команді під час перших турів чемпіонату.

На початку хлопці стикалися з труднощами, але протягом останніх трьох-чотирьох турів вони демонстрували гідну гру і були готові боротися з будь-якою командою. Мені дуже імпонує ця атмосфера - тут немає жодних перешкод, можна приходити з будь-ким і вільно спілкуватися, - зазначає Юрій Сущ.

Приємно усвідомлювати, що тут усі свої. Раніше навіть не уявляв, що в Польщі з'явиться цілий український клуб. Минулого року я грав сам у польській лізі, і це було досить нудно, - ділиться враженнями Медведюк.

По завершенні матчу ампфутболісти висловлюють подяку своїм уболівальникам. На трибунах маленького стадіону у Варшаві зібралося трохи більше 30 людей.

З серпневого туру в Кракові я змогла відвідати всі матчі. "Покрова" стала для мене справжньою любов'ю з першого погляду. Після їхніх ігор я завжди відчуваю, ніби повернулася додому, - ділиться враженнями українка Юлія Василів, яка вже 10 років мешкає в Польщі.

Разом із глядачами футболісти Покрови вигукують "У-кра-їна" і вирушають до роздягальні, де в колі танцюють під свою улюблену мелодію.

На наступний день команда зіграла свою фінальну гру сезону проти варшавської "Легії", яка залишалася для них нездоланним суперником. Перед початком матчу тренер повідомив, що всі гравці отримають можливість вийти на поле. Цю новину зустріли з ентузіазмом та оплесками.

Вони плескали ще голосніше, коли на п'ятій хвилині гри Дмитро Щегельський забив перший гол. Цей 17-річний юнак є гравцем національної збірної. Як і Михайлик, Дмитро втратив ногу внаслідок остеосаркоми у віці семи років.

Лише через чотири хвилини "Легія" встигла зрівняти рахунок, але вболівальники з синьо-жовтими прапорами залишалися оптимістами, вважаючи, що "Покрова" зможе ще раз вразити ворота суперника. На трибунах їх зібралося понад півсотні.

У другому таймі Дмитро Щегельский оформив дубль, вивівши команду вперед. А переможну вишеньку на торті поставив Анатолій Медведюк на останній хвилині матчу. Він дальнім ударом зі своєї половини поля влучив за спину воротареві "Легії".

Запасна лавка "Покрови" та трибуни вибухнули емоціями. Після тріумфу з рахунком 3:1, вболівальники не дозволили команді покинути стадіон без спільних світлин та обіймів. Ніхто навіть не сподівався на такий результат.

Протягом останніх дев'яти поєдинків у срібній групі польської Екстракляси "Покрова" не зазнала жодної поразки. Завершивши турнір на шостій позиції серед восьми команд у другому за рівнем європейському чемпіонаті, команда продемонструвала відмінний результат, який є заслугою всіх: від гравців і тренерів до масажиста і лікаря.

Ми здобули вміння програвати, витримувати, чекати на свій шанс для гола, а також, безумовно, навчилися перемагати. Хлопці, які ще зовсім недавно переживали гіркоту після втрати, тепер відчувають нове життя. Найкращий доказ цього – їхній емоційний стан. Чули, як вони співають? - усміхається керівник "Покрови АМП" Богдан Мельник.

Літнім сезоном 2022 року отець Михайло Чабан, який очолює салезіян святого Івана Боско в УГКЦ, вперше став свідком ампфутболу на міжнародному футбольному турнірі, що проходив у Швейцарії.

"Ми не лише привезли наших юних футболістів з 'Покрови', а й інклюзивну команду. Це були діти з порушеннями слуху та мовлення. Вони грали проти ампфутболістів клубу 'Марсель-Олімпік'. Футбол на милицях став для мене справжнім відкриттям, і в той момент я зрозумів, що цей вид спорту потрібно активно розвивати в Україні. Адже, на жаль, є багато хлопців з ампутаціями, які обожнюють футбол, мають досвід гри, але не мають можливості продовжувати займатися цим." - згадує Михайло Чабан.

Після завершення турніру отець Михайло повернувся до Львова і почав роздумувати, з чого розпочати реалізацію своєї ідеї. До нього приєднався Богдан Мельник, керівник спортивного комплексу "Боско-Арена".

"Я попросив Богдана знайти тренера для нашої команди. Ми вийшли на контакт, з наставником польської ампфутбольної збірної, українським футзалістом Дмитром Камеко".

Дмитро з задоволенням погодився. Він вже два роки очолює польську національну команду з футболу на милицях. Одночасно займається тренуванням клубу, що грає в Екстракласі футзалу Польщі.

"Ампфутбол має більше спільного з футзалом, ніж з традиційним футболом. Я радий, що зміг підтримати своїх. Наразі я беру участь у розробці навчальної програми, щоб українські тренери мали змогу ознайомитися з теоретичними аспектами футболу на милицях. За сезон у Польщі команда 'Покрова' демонструє швидший прогрес, ніж польські клуби, які вже тривалий час займаються цим видом спорту. У чемпіонаті до нас ставляться з повагою та навіть з певним побоюванням, адже наступного року Львів може стати серйозним конкурентом за медалі", - ділиться думками Камеко.

Спочатку це могло б видатися просто жартом. Богдан разом із отцем Михайлом зайнялися пошуками гравців для своєї команди.

Першим серед них виявився Костянтин Кашула, військовий з Закарпаття, який втратив ногу під час бойових дій у Бахмуті. Він зустрівся з іншими в реабілітаційному центрі, неподалік кавомата. До втрати кінцівки Костя активно грав у футбол на аматорському рівні, але після ампутації вирішив позбутися своїх бутсів, викинувши їх у смітник. Однак один комплект взуття йому точно знадобився б. Костянтин став першим учасником "Покрови АМП", хто відразу ж потрапив до складу збірної України з ампфутболу. Разом із Богданом Костя продовжував шукати нових гравців для команди.

"Він надихнув нас і надихав інших. Вони з Богданом їздили в різні реабілітаційні центри, шукали хлопців", - пригадує отець Михайло.

12 вересня 2023 року на перше заняття зібралося чотири учасники. На друге тренування їх стало вже дев'ять. Наразі в команді налічується більше 30 гравців.

"Згадую, як на своє перше тренування у вересні я з'явився в кросівках без шнурівок, оскільки в реабілітаційному центрі у мене не було кедів чи бутсів. До того ж, вони були замалими, і щоразу, коли я вдаряв по м'ячу, вони злітали з ніг," - ділиться своїми спогадами воротар Сергій Іванов, який втратив руку під час бойових дій біля Бахмута.

"Мені було і цікаво, і страшно. На першому тренуванні я намотував бинт на ампутовану ногу, щоб не травмуватись, бо шви наклали не так давно, а грати хотілось", - каже 27-річний ветеран 36-ї бригади Микола Гатала, який втратив праву ногу на Запорізькому напрямку.

В кінці січня 2024 року відбулася офіційна презентація команди "Покрова АМП". Саме тоді було оголошено, що вони братимуть участь у польському чемпіонаті. Підготовка до матчів проходила взимку на відкритому повітрі на спеціально очищеному від снігу штучному полі спортивного центру "Боско".

Перший тур відбувся в березні у Вроцлаві, де команда "Покров" провела свій дебютний матч. Перший гол був забитий у ворота чинного чемпіона Польщі — краківської "Вісли". На жаль, українці поступились з рахунком 1:4, але цей забитий м'яч став джерелом радості. У наступних іграх команда зазнала ще двох поразок, а один матч проти "Сталлі" завершився внічию. В підсумку, протягом туру "Покров" здобув лише одне очко, але отримав неймовірну підтримку від майже тисячі українських вболівальників на трибунах.

"Сльози самі собою наверталися на очі. Під час інтерв'ю з польськими журналістами я підкреслював, що ми тут для того, щоб привернути увагу до війни, що триває. Незалежно від того, чи здобудемо ми перемогу, чи зазнаємо поразки, в нашій країні продовжують гинути люди", - згадує капітан команди Валентин Осовський.

Він став добровольцем на початку повномасштабного вторгнення та приєднався до 103-ї бригади територіальної оборони. На восьмому січня 2023 року, під час боїв у Кремінній, Валентин втратив одну з ніг.

Ситуація погіршилася, але не настільки критично. Відчув певний сум. Нині я знову живу звичайним життям, як і до початку війни, повернувся до роботи, де займаюся проджект-менеджментом у фірмі, що спеціалізується на продажу авіаквитків.

"Покрова Амп" - це спільнота, що складається з більше ніж 30 різних особистостей. За межами команди можна зустріти будівельників, місцевих депутатів, власників ритуальних салонів, майстрів з ремонту, спеціалістів з кладки камінів, а також керівників офісних центрів у центрі міста. Всі їх об'єднує прагнення вийти на поле і повністю зануритись у гру.

Петро Корнага до початку повномасштабної війни працював водієм. Після втрати ноги він став водієм швидкої допомоги в мобільній бригаді, що базується у селі Немирів на Львівщині. Окрім робочих виїздів, які проходять щовівторка та суботи, Петро щотижня подорожує 80 кілометрів до Львова, щоб відвідати тренування. Він є частиною команди з самого початку.

"Я вирушаю з друзями на розмову. У селі немає з ким спілкуватися, всі ховаються під захистом своїх матерів або дружин. Але в нашій компанії, хоч ми й з різних міст, нас об'єднує спільний досвід."

Петро вирішив стати добровольцем на війні, наслідуючи приклад свого старшого брата, який є батьком чотирьох дітей.

27 лютого я зібрав свої речі, взяв паспорт і вирушив у дорогу. Моя сім’я навіть не здогадувалася про це, адже вони були в церкві. Я зателефонував дружині і сказав: "Не сердься, я вже в частині". Так я опинився у 63-й бригаді.

Менш ніж через пів року, 8 серпня, під час боїв поблизу Баштанки на Миколаївщині, Петро отримав серйозні поранення.

"Я не мав бажання жити. Мене обмотали, немов мумію. Рука була травмована, а голова зашита. Потім у Миколаєві мені ампутували ліву ногу. Через добу мене перевели до Одеси, де три місяці намагалися врятувати праву. Я говорив: 'Як ви її ріжете, то краще вже й шию зріжте'," - згадує ветеран війни.

На щастя, праву ногу Петра зберегли, встановили титанові пластини. Більш ніж півроку чоловік не ходив - користувався кріслом колісним..

"Якби не моя дружина і діти, я б, напевно, зійшов з розуму", - згадує Петро.

- А як твій брат зараз? - запитую.

Брат загинув, і вже минуло два роки з того часу — 14 червня. А через два місяці завершилася і моя війна.

Він ніколи не уявляв, що його рідне місто опиниться в полоні війни. Прошу не згадувати його ім'я та прізвище, а також не демонструвати його обличчя. Під час захисту Маріуполя цей чоловік виконував військові завдання в різних секторах.

"На одному із напрямків під час артобстрілу я отримав осколкове поранення лівої ноги. Мене евакуювали на територію комбінату "Азовсталь", в бункер "Залізяка".

У той час, під ударом корабельних обстрілів, військовому ампутували ногу вище коліна. Врятувати його було практично неможливо — стан був надзвичайно важким.

"Ми провели в бункері до 16 травня, коли отримали наказ від державного керівництва про перший вихід. Після цього я опинився в полоні ворога, в так званій ДНР. Я витримав це випробування, адже думав про своїх дітей і дружину. Мені вдалося вивезти їх до Польщі, де вони були в безпеці."

29 червня, через місяць, чоловік повернувся до України в рамках одного з найбільших обмінів військовополоненими. Після цього він пройшов реабілітацію на Львівщині і наразі продовжує свою службу в армії. Його батьки залишилися в Маріуполі, тому він відмовляється від фотографій і не називає своє ім'я, оскільки не хоче наражати їх на небезпеку.

З батьками спілкуюсь лише лаконічно, але з ними все добре. У Маріуполі я жив з двох років, це було чудове місто. Я навіть працював на металургійному заводі. А тут, у Львові, відчуваю себе, наче дерево, яке вирвали з корінням. Здається, що все гаразд, але це не рідний дім. Не можу прижитися. Але змушений адаптуватися.

У січні 2024 року чоловік відвідав своє перше тренування з ампфутболу, після чого приєднався до команди "Покров АМП".

Багато людей, коли чують про ампфутбол, одразу уявляють гравців на протезах, проте це може бути болісним і незручним досвідом. Насправді ж, ми використовуємо милиці. Постійні навантаження, натерті місця. Але найважливіше — це те, що ти забуваєш про фантомний біль.

Окрім свого захоплення ампфутболом, Олег Онисько займає посаду керівника офісного центру у Львові та є тренером дитячої футбольної команди. У лютому, на початку повномасштабної війни, він вирішив стати добровольцем. Наприкінці 2022 року, під час боїв біля Кремінної, Олег отримав поранення. Впродовж восьми місяців він проходив лікування і відновлення.

"Я ніколи не уявляв, що знову повернусь до футболу. Спочатку навіть виникали сумніви, чи зможу продовжувати займатися цим. Але, на щастя, прагнення грати стало тією рушійною силою, яка допомогла мені відновитися."

Перед початком повномасштабної війни Олег брав участь у чемпіонаті Львівської області серед ветеранів АТО. Після отримання поранення він продовжував відвідувати матчі своєї команди. Саме там він вперше почув про ампфутбольну команду "Покрова".

Я відчував себе не зовсім комфортно, але ампфутбол став для мене справжнім порятунком. Хоча в традиційному футболі я грав на позиції нападника, тут мені випало стати воротарем. Одну руку я тримаю під футболкою, а іншу використовую, щоб відбивати удари, кидати м'яч і ловити його. Це був абсолютно новий досвід. До того ж, доводиться стрибати в різні сторони!

Після закінчення сезону в польському чемпіонаті "Покрова АМП" не планує брати паузу — в кінці листопада команда візьме участь у товариських матчах з новим ампфутбольним клубом у Бидгощі.

А якщо дозволять, то продовжать грати в чемпіонаті Польщі. Хоча від початку плани були іншими, розповідає Матуеш Відлак, президент Європейської асоціації ампфутболу.

"Покрова" мала можливість провести лише один сезон, але вже планує стартувати з власним ампфутбольним чемпіонатом в Україні. Наразі я дізнався, що клуб прагне продовжити участь у обох змаганнях. У них є на це всі шанси. Проте спершу нам потрібно з'ясувати, скільки польських команд виявлять бажання взяти участь у новому сезоні, а також визначити формат чемпіонату, після чого ми зможемо ухвалити рішення. Сподіваюсь, що в найближчі роки український ампфутбол розвиватиметься, і ми зможемо отримати гідного суперника поблизу.

Для реалізації цієї мети УАФ запровадила ініціативу "Ліга Дужих", що має на меті залучити до гри у футбол на милицях більшу кількість людей з ампутаціями чи обмеженими можливостями кінцівок. Це дозволить сформувати команди та розпочати національний чемпіонат. Серед перших заходів програми були організовані навчально-тренувальні збори для спортсменів, а також семінари для тренерів, менеджерів і арбітрів.