Обличчям до газону – це не є виправдання для провалів. Шість ключових висновків з поєдинку Динамо проти Ференцвароша.

Київське Динамо провело черговий матч у межах основного раунду Ліги Європи. Команда Олександра Шовковського зазнала розгромної поразки від угорського Ференцвароша, пропустивши 4 м'ячі без відповіді.

Чемпіон традиційно підбиває підсумки важливого матчу за участі українського клубу. Що сталося в Гамбурзі? Які слова якнайкраще підходять для характеризування ситуації в колективі? Чому за участі киян вчергове простежуються одні й ті самі помилки?

Червона картка, отримана Владиславом Дубінчаком, стала не лише наслідком його необдуманих дій, які викликали питання щодо його гри з самого початку сезону, а й ще одним свідченням недостатньої індивідуальної майстерності більшості футболістів у складі київської команди. Проте гра в меншості, яка тривала протягом значного часу, стала стимулом для зусиль, які Динамо докладало, щоб досягти позитивного результату, незважаючи на несприятливий розвиток подій.

Це парадоксально, але команда "біло-сині" в грі в меншості абсолютно не виглядала так, ніби налаштована на перемогу. Лише після того, як вони втратили чисельну рівновагу, колектив Шовковського раптом усвідомив, що три очки не прийдуть до них самі. Як з'ясувалося, це була "ініціатива" з дуже коротким терміном дії.

Чи міг матч піти іншим шляхом? Безсумнівно. Важко заперечити, що два поспіль моменти в першій половині, коли "біло-сині" впритул влучили в каркас воріт суперника менш ніж за хвилину, могли суттєво змінити хід зустрічі. І так, коли все вирішується в сантиметрах, це вже можна вважати невдачею.

У грі траплялися й інші ключові моменти, коли результат епізодів визначався невдалими відскоками чи іншими незначними деталями, які завжди супроводжують футбол. Залучення суб'єктивних чинників, від яких ми залежимо, залишається аспектом, до якого звертатимуться багато спортсменів у майбутньому. Проте, як відомо, історія не визнає умовностей.

Це був той випадок, коли команда, яка програла, має не просто подивитися на себе зі сторони, а й неодмінно порівняти свій виступ із грою принципового конкурента на внутрішній арені, який напередодні здобув позитивний результат на міжнародній арені за абсолютно аналогічних обставин у сенсі підготовки та логістичних труднощів. То що ж завадило киянам бути бодай такими ж зарядженими на гру з першої до останньої хвилини, щоб після фінального свистка сказати "Ми зробили усе від нас залежне!"?

Запитання "Що стало причиною поразки Динамо?" не слід розглядати лише через призму червоної картки. Куди важливіше звернути увагу на морально-вольові якості команди, яка не змогла зосередитися в критичний момент, щоб протистояти негативним обставинам. Поразки бувають різного характеру, але та, що сталася на "Фолькспаркштадіоні" 7 жовтня, стала символом безвілля, слабкості та ганьби.

Чи не кожен забитий суперником киян м'яч став наслідком невдалих дій футболістів Динамо, які замість одного рішення вибирали інший, як правило, найгірший варіант. Як відомо, у футболі дрібниць не буває. На міжнародному ж рівні - й поготів.

Тема підбору виконавців та комплектації Динамо виринає не вперше, і є одним з головних рушіїв подальшого провисання команди у спробах вийти на новий, якісно кращий рівень. В умовах украй обмеженого зовнішніми обставинами кадрового ресурсу кияни будуть змушені орієнтуватися на нинішній кістяк іще тривалий час. Тож неважко спрогнозувати, що подібні провали - випадок аж ніяк не не останній.

У відсутності Андрія Ярмоленка, гравець, який мав стати лідером команди, повинен був зайняти місце Віталія Буяльського. Однак на 24-й хвилині він також залишив поле. Ні Микола Шапаренко, ні Олександр Караваєв, а також Назар Волошин і Владислав Ванат не змогли виявити свої здібності у цю критичну мить.

Проблема неефективної гри ключових гравців команди в ті моменти, коли їхня продуктивність стає критично важливою, виникає не вперше. Це також свідчить про те, що весь клуб явно йде в неправильному напрямку.

Рішення Шовковського не задіювати основних футболістів для протистояння італійській Ромі тепер виглядає не просто тактичною забаганкою з прицілом на наступну гру у чемпіонаті України, а справжнісінькою "пророчою" іронією долі.

Протягом останніх п'яти років кількість матчів, у яких Динамо зазнавало нищівних поразок, не пов'язуючи це з видатною грою суперників, а швидше з явною байдужістю гравців або їх нездатністю грати на високому рівні протягом усіх 90 хвилин, досягла критичного рівня. Питання "Чому команда в певні моменти просто зупиняє гру, і яке значення для футболістів має емблема на їх формі?" залишається риторичним, хоча воно мало б турбувати тренерський штаб і керівництво клубу як невирішена проблема, що потребує термінового вирішення. Ці провали в грі, які накопичуються протягом сезону, викликають занепокоєння та вимагають уваги.